Полтавське вище міжрегіональне професійне училище

Історія училища

Історія училища починається з 1946 р., коли за Постановою Ради Міністрів від 19 вересня та рішенням Полтавської міської ради в Полтаві, на базі управління відновлення заводів № 15, створюється школа ФЗН № 5 будівельного профілю. Знаходилась вона в гуртожитку сільгоспінституту на вулиці Сковороди. Очолив училище, повернувшись з війни, Петренко Микола Антонович. Він набрав невелику команду людей, спроможних вести підготовку 200 учнів за професіями: муляр, тесляр, штукатур, пічник. У групах навчалось по 35-40 осіб з освітою 4-7 класів. Термін навчання складав 6 місяців. Навчальний день тривав 8 годин, з них 6 годин виробничої практики та дві години теоретичних занять. Перший випуск налічував 205 осіб. У 1947 році силами учнів і майстрів виробничого навчання на3 вулиці Фрунзе 9 був зведений навчальний корпус з майстернями і класами. У 1951 р. школа ФЗН№ 5 перетворена на будівельну школу № 2, а в 1961 році – у ПТУ № 1. У 1968 році Облміжколгоспбуд виділив кошти на спорудження навчального корпусу і гуртожитку на вулиці Маршала Бірюзова, 64 для МПТУ № 23, так стало називатись будівельне училище № 1, потім - СПТУ № 23, ПТУ № 23, а зараз ДНЗ «ПВМПУ». Частиною музейної експозиції є столярний верстат, що зберігався упродовж багатьох десятиліть і на якому опановували необхідні навички майбутні столяри.

Наше училище очолювали з часу його заснування такі постаті. Це – колишній фронтовик Петренко М.А., який 28 років свого життя віддав цьому навчальному закладу. Завдяки його невичерпаній енергії була створена школа ФЗН №5, першим директором якої він і став. Згодом Микола Антонович працював тут на посаді старшого майстра. З 1948 р. навчальний заклад очолював Ляхницький О.І. 

З 1955 по 1972 р. директором училища був М.І. Стрикун. За час його роботи училище було занесено на обласну дошку пошани, здобуло ІІІ місце в республіканському конкурсі на краще ПТУ країни.

Козлов О.Є. керував ПТУ № 23 з 1972 по 1986 р., у цей період було створено практично нову матеріально – технічну базу, введено нові професії, було відкрито музей „Бойової та трудової слави”.

Упродовж майже двох десятиліть (1986 – 2005) училище очолював Демиденко В.В., який підтримував кращі традиції нашого навчального закладу. З 2005 р. по 2016 р. колектив ПТУ №23 очолював, відмінник освіти Євсеєв Юрій Володимирович. У грудні 2016 р. училище очолив молодий, перспективний керівник Горященко Андрій Миколайовим.

Також потрібно згадати  Омельяненка М.А., який з 1973 по 1982 р. працював заступником директора з виховної роботи. Це була людина, що всім серцем уболівала за свою роботу, своїх вихованців. Про непрості долі учнів та їх наставників Михайло Антонович розповів у власних художніх творах „Орієнтир у майбутнє” та „Людина крупним планом”. 

Зі фото привітно дивляться на нас теплі очі ветеранів війни і праці – Павлова А.М. і Барського М.П., які більше 40 років віддали ПТУ №23.

Більше 40 років працював майстром виробничого навчання Захарченко Ю.М. Руки Юрія Миколайовича та його учнів доклали чимало зусиль для зведення нового навчального корпусу ПТУ №23.

У якості учениці колись переступила поріг училища Друзенко М.О. Після закінчення навчання в нашому училищі, Марія Олексіївна продовжила навчання, а згодом повернулась до ПТУ №23 майстром виробничого навчання. Про трудовий шлях Друзенко М.О. свідчать численні фотографії, на яких вона зі своїми вихованцями. 

Випускники 40 – 50 років направлялись у різні міста країни та за її межі. Ось далеко не повний перелік будівництв, де вони брали участь : Київ  (відновлення Хрещатика), Донецьк ( зведення житла для шахтарів), Москва  (побудова висотних споруд на Смоленській площі), Варшава (спорудження Палацу науки і культури). У Полтаві учні відбудовували складальний цех паровозоремонтного заводу, брали участь у зведенні ТЕЦ підприємства, БУ-113, закладали фундамент театру ім. М.В. Гоголя, робили цегляну кладку, дах, перекриття Будинку зв’язку. 

1971 рік став новим етапом в житті училища – це був перехід на середню освіту. Були введені нові професії: машиніст автокрану, слюсар з ремонту автомобіля, машиніст екскаватора одноківшового. Створювалась нова база для цих професій. Були збудовані майстерні та лабораторії. Навчання проводилося за програмами, що відповідали повній середній освіті загальної школи.

Багато наших випускників після закінчення училища, технікумів, інститутів поверталися працювати в рідний навчальний заклад.

Наші учні стають переможцями конкурсів фахової майстерності  на рівні області та посідають II-V місця на конкурсах серед учнів професійно-технічних навчальних закладів України.

У 2015 р. в музеї створено нову експозицію присвячену випускникам училища, які загинули за Незалежність України. 

Скільки горя, сліз, втрачених надій та скалічених доль принесла війна.  Одне з центральних місць в даній експозиції присвячено Рябко Максиму Олександровичу, який народився 14 серпня 1992 року у селищі Новооржицьке Оржицького району Полтавської області. 2009 – 2010 р.р. навчався у ПТУ № 23, за професією «Електрогазозварник» 2011 - 2013 р.р. проходив строкову службу у Збройних Силах України. Працював у ТОВ «Оржицький цукровий завод». Учасник антитерористичної операції. Воював у складі 15-го окремого батальйону 128-ї гірничо-піхотної бригади. Молодший сержант. Загинув у бою 7 лютого 2015 року поблизу села Рідкодуб Артемівського району Донецької області. Указом Президента України №270 від 15 травня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У 2017 р. стало відомо про Латченко Артура Вікторовича, котрий  народився 30 листопада 1995 р. у с. Більськ, Котелевського р-ну, закінчив 11 класів та вступив до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища. Навчався за професією: «Столяр будівельний. Верстатник виробів з деревини» у 2013 – 2014 р. У групі виконував обов’язки заступника старости, був завжди усміхненим, ніколи не падав духом. До війни він працював на сільхозпідприємстві, захоплювався спортом, особливо любив теніс. Артур Латченко пішов до збройних сил України за призовом у лютому 2016 р. З вересня він воював в Авдіївці, пізніше потрапив у район шахти «Бутовка». На передовій Артур провів півроку. Запам’ятався побратимам  усміхненим та завжди готовим прийти на допомогу. 3 квітня осколок міни смертельно поранив хлопця. Від рани на шиї боєць помер в машині медиків, шансів вижити практично не було. Товарищі загиблого хлопця кажуть, що  «Арчі» таким був його позивний, ніколи не залишав позицій, коли йому було важко, завжди приходив побалакати з друзями.

5 квітня в селищі Більськ на подвір’ї родини Латченко, зібралось майже все село – прощались із загиблим на війні на Сході України 21-річним Артуром. Боєць 72-ї окремої механізованої бригади Артур Латченко кілька місяців захищав район шахти «Бутовка» на околиці Донецька. Побратими казали, що він багато разів чудом залишався без поранень та контузій. На що Артур казав, що він народився в сорочці.

2018 рік – знову втрати…

    Владислав Миколайович Карпун народився 27 липня 1998 року в селі Велика Рублівка Котелевського району Полтавської області. Навчався у нашому училищі за спеціальністю: Лицювальник – плиточник. Монтажник гіпсокартоних конструкцій. 

 На військовій службі за контрактом у ЗС України перебував із серпня 2016 року. Після навчання в 169-му навчальному центрі був доставлений в свій підрозділ. Служив старшим солдатом стрільцем зенітно-ракетного взводу 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

7 вересня 2018 р.близько 13:40 зазнав важких поранень під час обстрілу наших позицій в районі села Новгородське Донецької області. Після надання невідкладної медичної допомоги був евакуйований в госпіталь, де лікарі протягом шести годин боролися за його життя, але 8 вересня о першій годині ночі військовослужбовець помер від ран.

Амелін Артем Андрійович народився 20 серпня 1994 року в Полтаві. Закінчивши дев’ять класів загальноосвітньої школи, Артем вступив до  професійно-технічного училища № 23, яке закінчив у червні 2013 року, потім працював за набутою спеціальністю, газозварювальником на одному з підприємств Полтави.

В червні 2021 року уклав контракт про проходження служби у гостомельській бригаді НГУ.

Загинув 26 лютого 2022 р.

25 березня 2022 року старшому солдату Амеліну Артему Андрійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 

Негребецький  Артем Сергійович

Народився 19 вересня 2001 р. Вчився в ДНЗ «ПВМПУ» в період з 2017 по 2020 р.р. по професії «Машиніст екскаватора одноківшового»

Загинув 27 липня 2022 р. в бою біля Краснопілля Слов’янського р-ну Донецької обл.

3 січня 2023 р. на Донеччині, виконуючи бойове завдання загинув Онікієнко Руслан Сергійович. Народився 21 березня 1993року в с. Сухинівка Кобеляцького району Полтавської області.
У 2010 році закінчив Кобеляцький навчально-виховний комплекс № 1 та вступив до Полтавського професійно-технічного училища № 23 де отримав професію електрозварювальника.
У жовтні 2011 року був призваний на військову строкову службу. Під час якої виявив бажання вступити до Національної Академії внутрішніх справ, яку закінчив у 2016 та отримав спеціальність «Психологія».
З 2016 року проходив військову службу в Національній гвардії України на посаді начальника служби психологічного забезпечення військової частини. Майор. 

Ще багато наших випускників захищають Незалежність України, про що свідчать фотографії .