Коли душа має очі та вуха
Двері до будинку Володимира Галактіоновича Короленко були відчинені. Вони чекали гостей. А втім, так було у цій садибі завжди: і сто років тому, і сьогодні, коли за вікном упевнено крокує двадцять перше століття. Що об’єднало минуле і сьогодення у цей зимовий, але по-весняному сонячний день? «Сліпий музикант», – прошепотіли первоцвіти Короленківського саду, а ще гості, яких чекають у музеї незалежно від пір року.
7 лютого на гостини до Короленка завітали учні ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище», які стали учасниками інтерактивного уроку з елементами психологічного тренінгу за повістю письменника «Сліпий музикант». Захід був організований у тісній співпраці викладача училища Дорогобід О.С. та наукового співробітника Полтавського літературного музею імені В.Г. Короленка Людмили Вітенко в рамках декади англійської мови та зарубіжної літератури. До них долучилися майстри виробничого навчання Руда Н.О., Белов Д.І., викладачі Заєць В.М., Кріднєва С.О., Марчук М.О.
Із перших хвилин зустрічі учні з вадами слуху, а саме для них було організоване відвідування музею, потрапили в атмосферу Короленківської садиби, відчули на собі плинність часу, але незмінність найцінніших людських чеснот: доброти, відкритості, людяності, безкорисливості. А ще силу духу Петруся Попельського, героя твору «Сліпий музикант», який, зійшовши у цю годину зі сторінок повісті, був поруч з нами. І тоді, коли бажаючі зручно вмощувались в улюбленому кріслі письменника, коли мололи каву, як це робили господарі будинку ще на світанку ХХ століття, переглядали книги з бібліотеки Короленка та непомітно торкалися до музейних експонатів, коли «розфарбовували» життя сліпого хлопчика-музиканта під час тренінгу.
Екскурсія виявилася напрочуд цікавою. Хоча, на мій погляд, те спілкування завдяки екскурсоводу Людмилі Вітенко та її помічниці Альоні Плахтій дуже швидко переросло в дружню бесіду з Короленком та його літературними героями.
Емоції, які вирували в серцях дітей, не можна передати словами. На допомогу прийшли професійні фотографи Володимир Грибов та Ігор Ткачев, які, на згадку про цю зустріч, подарували фото.
Вдивіться у ці світлини. На жаль, усе, про що говорили, більшість із учнів сприймало через жестову мову викладачів Марчук Марини Олегівни та Кріднєвої Світлани Олександрівни. Діти не чули звичних звуків, але чуло їхнє серце, відчувала душа. Із сліпим від народження Петрусем наших вихованців об’єднало те, що важко зрозуміти звичайним людям. Без усякого сумніву, сліпий і глухий – це не той, хто від природи не бачить і не чує, а той у кого душа ТАКА. Серце ж людське може чути і бачити, коли воно відкрите для добра й любові.
Голова методичної комісії, викладач Дорогобід О.С.