Історія

Відгриміла війна… Страшна Велика Вітчизняна війна, яка забрала мільйони людських життів, зруйнувала тисячі міст і сіл. Лежала в руїнах і наша красуня Полтава, в якій після жахливого окупаційного лихоліття не лишилось жодної неушкодженої адміністративної, житлової споруди, знищеними були заводи і фабрики.
І вся країна, і наше місто потребували значної кількості робочих рук для відбудови народного господарства. За Постановою Ради Міністрів СРСР від 19 вересня 1946 р. №2144 в Полтаві на базі управління відновлення заводів №15 створюється школа фабрично-заводського навчання №5 будівельного профілю. Це відбулося 16 жовтня 1946 р., а 24 грудня пролунав перший дзвоник для 200 учнів. Більшість із них були дітьми воїнів, що загинули у Великій Вітчизняній. Директором училища призначили молодого й енергійного працівника, колишнього фронтовика М.А. Петренка. Фронтовими дорогами пройшли й перші майстри виробничого навчання, викладачі та вихователі. Гуртожиток і класи тимчасово розташувались у недобудованій споруді Полтавського сільськогосподарського інституту, а майстерні розмістились у підвалах напівзруйнованих будівель. Навчальні плани передбачали підготовку протягом 6 місяців робітників-будівельників 4-5 розрядів. Одночасно із заняттями учні виконували багато суспільно корисної роботи. Постійні суботники, недільники, розбирання зруйнованих споруд, збір металобрухту – такий перелік справ, якими займалися вихованці школи ФЗН №5. Учні відбудовували цех паровозоремонтного заводу, брали участь у зведенні житлових будинків. Перший випуск відбувся у липні 1947 р.. Зі стін школи вийшли кваліфіковані муляри, пічники, теслі, столяри, штукатури. Випускники 40-50 рр. направлялись у різні міста країни та за її межі. Ось далеко не повний перелік будівництв, де вони брали участь: Київ (відновлення Хрещатика), Донецьк (зведення житла для шахтарів), Москва (побудова висотних споруд на Смоленській площі), Варшава (спорудження Палацу науки і культури). У 1951 р. школа ФЗН №5 перетворена в будівельну школу №2, а в 1961р. – у ПТУ №1. У 1971р. воно було переведене на виробничу базу Полтавського об’єднання по будівництву “Облміжколгоспбуд” і отримало назву СПТУ №23.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 15 листопада 1988р. №350 Полтавському середньому професійно-технічному училищу №23 присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу С.С. Бірюзова.
Для розвитку навчального закладу, зміцнення його матеріально-технічної бази чимало зробили директори Стрикун М.І., Козлов О.Є., Демиденко В.В., Євсеєв Ю.В. Гордістю училища є ветерани війни і праці Павлов А.М. і Барський М.П., які більше 40 років життя віддали ПВМПУ. Багато сил і душевного тепла подарували молодому поколінню викладачі та майстри виробничого навчання, що багато літ працювали в ПВМПЗ, Омельяненко М.А., Попенко І.О., Гарець Н.Л., Левітіна Г.М., Смирнова Л.І., Герасименко Г.Н., Баштанник О.М., Захарченко Ю.М., Кобзєв Ю.А., Потапова Е.Ф., Дружиніна С.А., Конюшихіна В.А., Шарієвська Л.В..
Праця їх невтомних рук, творча енергія і завзятість заклали добрі традиції й міцні підвалини престижу нашого навчального закладу